В умовах сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у соціальній та економічній сферах, особливої актуальності набувають питання правового регулювання укладення трудового договору з працівником.

Незадекларована праця - це законна оплачувана діяльність, яка повністю або частково не оформлена відповідно до вимог законодавства.

Фото без опису

Найпоширеніші форми незадекларованої праці:

Працівник, який погоджується працювати без трудового договору, не може розраховувати на гідні умови праці та виконання усних домовленостей.

Повністю незадекларована праця - це зайнятість працівників на підприємствах без укладення трудового договору, метою чого є уникнення сплати пов’язаних з трудовою діяльністю належних платежів до бюджету з суми заробітної плати працівників.

Частково незадекларована праця означає невідображення частини фактично одержаних доходів в офіційному обліку для зменшення належних податків та соціальних внесків. У разі частково незадекларованої праці формально трудовий договір сторонами укладається, але в бухгалтерському обліку офіційно відображається лише частина заробітної плати працівника. Незважаючи на різноманітність типів незадекларованої праці, всіх їх об’єднує одна спільна мета – ухилення від сплати податків та соціальних внесків або зменшення суми податків/внесків чи порушення порядку їх сплати шляхом зменшення чи повного неврахування сум доходів, з яких податок/внесок стягується з використанням штучно створених бізнес-схем або операцій і ухилянні від сплати податків/соціальних внесків. Найбільш поширеними видами незадекларованої праці в Україні є: відсутність реєстрації підприємства або підприємницької діяльності відповідно до вимог національного законодавства; відсутність реєстрації працівників підприємства – в цьому випадку трудові відносини встановлюються незважаючи на різноманітність типів незадекларованої праці, всіх їх об’єднує одна спільна мета – ухилення від сплати податків та соціальних внесків.

Фото без опису

Заробітна плата «в конверті» – один з найбільш поширених видів незадекларованої праці. Роботодавець платить всю або частину звичайної заробітної плати та/або додаткову заробітну плату готівкою, без декларування цієї суми відповідним органам. Це означає, що формально працівнику виплачується відносно невелика сума офіційної заробітної плати – встановлена законом мінімальна заробітна плата. З цієї невеликої суми роботодавцем нараховуються і сплачуються податок з доходів фізичних осіб та соціальні внески. Замість регулярної заробітної плати або на додаток до основної офіційної суми працівник отримує так звану зарплату «в конверті» в якості оплати за свою працю. Іншою формою заробітної плати «в конверті» є ситуація, за якої робочий час, обумовлений трудовим договором, оплачуються офіційно, а за додатково відпрацьовані години працівники отримують винагороду готівкою без декларування цих сум податковим органам та органам соціально страхування. У більшості випадків незадекларованої праці роботодавці не зацікавлені в офіційній зайнятості, оскільки вона вимагає дотримання ряду формальних процедур і зобов’язань: повідомлення державної служби зайнятості про створення робочих місць, дотримання складної процедури сплати податку та виплат соціальних внесків тощо. Відсутність формальної зайнятості на невеликих підприємствах дозволяє роботодавцю не нести додаткових витрат на утримання бухгалтера, менеджера з персоналу тощо. Незважаючи на хибні переваги, неофіційна зайнятість знижує доходи державного бюджету, виключає низку соціальних виплат працівникам. Наприклад, у більшості випадків, неофіційні працівники не отримують права на тимчасову непрацездатність (лікарняний лист), щорічну оплачувану відпустку. Крім того, такі працівники не мають права на компенсацію в разі нещасного випадку на виробництві та пов’язаних з роботою травм. Неформально зайнятий працівник – не підлягає соціальному страхуванню – не може розраховувати на отримання відповідних виплат у випадку тимчасової непрацездатності через захворювання, травми тощо. При використання незадекларованої праці роботодавці також зіткнутися з труднощами в довгостроковій перспективі, коли вони не будуть здатні конкурувати з компаніями, що пропонують якісні продукти та покладаються на кваліфікованих і вмотивованих працівників. Вони також ризикують бути притягнутими до відповідальності згідно діючого законодавства. Роботодавці-порушники, що використовують незадекларовану працю, ставлять законослухняних роботодавців в умови недобросовісної конкуренції. Високий рівень незадекларованої праці тягне за собою втрачені державою доходи, а це може викликати необхідність підвищення податків з метою підтримки державних витрат і надання соціальних послуг населенню, і, відповідно, додатковий податковий тягар для компаній. Задекларована праця в Україні означає, що: суб’єкти підприємницької діяльності, юридичні особи або приватні підприємці роботодавці – зареєстровані відповідно до вимог діючого законодавства; та всі працівники, які працюють на таких підприємствах або приватних підприємців, офіційно працевлаштовані; заробітна плата та додаткові виплати таких працівників підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та є базою для нарахування соціальних внесків в повному обсязі. Усі підприємства юридичні особи та фізичні особи - підприємці повинні бути офіційно зареєстровані відповідно законододавства. Державна реєстрація підтверджує створення або ліквідації юридичної особи, а також будь-які інші види дій, які вимагають реєстрації запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності.

Статтею 21 КЗпПУ визначено, -трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Порядок укладення трудового договору регулюється ст. 24 КЗпПУ, якою зокрема, визначається, що трудовий договір укладається в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Трудовий договір вважається укладеним лише після підписання його роботодавцем і працівником та оформлення наказу чи розпорядження про прийняття працівника на роботу.

Статтею 24 КЗпПУ передбачено, - працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення, Міністерства юстиції від 29 липня 1993 року № 58 із змінами (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку, з дня прийняття працівника на роботу; вноситься запис про прийняття на роботу працівника із конкретним найменуванням професії та посади, на яку приймається працівник, який в обов’язковому порядку має відповідати штатному розпису та Національному класифікатору України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженому наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 р. № 327.

Для юридичних та фізичних особи - підприємців, які використовують незадекларовану найману працю, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - передбачена адміністративна відповідальність за перше порушення — накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізосіб - підприємців, які використовують найману працю, від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, від 8 500 грн. до 17 000 грн.

В окремих випадках, згідно виявлення прихованих трудових відносин, притягнення ФОП, юридичної особи до кримінальної відповідальності. Згідно ч. 1 ст. 172 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р № 2341-III, незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів а також інше грубе порушення законодавства про працю – позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, та/або караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 34000 грн. до 51000 грн.)

Крім того, згідно зі ст. 265 Кодексу Законів про Працю України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, з 01.01.2021 – 60000 грн., з 01.12.2021 – 65 000 грн., до роботодавців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку 1—3 груп, застосовується попередження; Повторне порушення протягом 2-х років з дня виявлення порушення – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення з 01.01.2021 – 180 000 грн, з 01.12.2021 – 195 000 грн.

Н.Кривонос,

головний державний інспектор

Управління Держпраці

у Вінницькій області