Фото без опису На залізничних коліях завжди шумно. Шумлять швидкі потяги, гудуть проводи, гомонять групки пасажирів, свище червневий вітер. Всі спішать, біжать, зустрічаються і прощаються, прибувають і від’їжджають. І в цій щоденній метушні майже ніхто й не помічає з правого боку колій маленького гранітного обеліску з фотографією Володимира Клоноза і з викарбуваними словами «Отдал жизнь, спасая сотни других жизней». Саме цей чоловік рівно 30 років загинув, рятуючи сотні життів.

   До 30-річчя з дня страшної аварії на залізничній станції Гнівань в альтернативній школі загальної середньої освіти ім. А.С. Макаренка, на навчався Володимир Клоноз, була проведена лінійка пам’ті. Вчителі та учні поринули у минуле, аби пригадати все, що відбувалось у той день…

   …7 червня 1991 року о 6 годині 05 хвилин на станцію Жмеринка Південно-Західної залізниці прибув вантажний потяг, який складався із 44-х вагонів, завантажених кам'яним вугіллям. Чергова по станції Жмеринка дала вказівку сигналісту станції Жмеринка закріпити склад трьома гальмівними башмаками. Проте сигналіст чомусь проігнорував наказ. Пневматична гамівна система складу мала витікання повітря, тому гальмівне зусилля колодок потроху зменшувалося. Розгальмовані вагони з вугіллям самовільно рушили з місця і вже о 7 ранку на великій швидкості промчав через станцію Браїлів. Далі сигнал про неординарну ситуацію отримали диспетчери станцій Гнівань, Тюшки та Вінниця.

   Чергову по станції Гнівань Зінаїду Ковальську схопив жах, бо вона розуміла, що по цій же колії з Вінниці у напрямку Жмеринки рухається швидкий потяг №9 Москва-Белград і фатальне зіткнення неминуче. Потяг минув нашу станцію і на малій швидкості виходив на запрограмований режим руху. Рахунок йшов не на хвилини, а на секунди.

   Зінаїда Ковальська зв’язалась з локомотивною бригадою потяга і він заднім ходом повернувся на станцію Гнівань. Жінка за 15 секунд перерізала ножем грубу капронову нитку пломбованого пульту керування стрілочних переводів і зробити перевід на другу головну колію, де планувала «перехопити» некерований склад. В ті миті вагони з вугіллям розвили швидкість 160 км /год при допустимих на тій ділянці 40 км/год! Було прийнято рішення зупинити склад у Гнівані, бо в Тюшках це було б занадто ризиковано, а що сталося б, якби вагони з вугіллям дійшли б до Вінниці, навіть страшно уявити!

   На станції Гнівань знаходився маневрений локомотив із вантажем залізобетонних шпал і опор, який взяв участь у «Перехопленні». Складач Володимир Клоноз, який знаходився на тепловозі, зіскочив із башмаками, а машиніст Володимир Савченко помалу вів свій склад під рампу. Не дивлячись на величезний ризик, чоловіки виконували вказівки чергової по станції.

   О 7.09 некерований вантажний потяг із вугіллям на величезній швидкості влетів на станцію Гнівань. Перший вагон некерованого складу не вписався у стрілку і перекинувся. Всі наступні вагони – за ним. Завал з металу та вугілля змітав все на своєму шляху. Машиніст Володимир Савченко встиг вискочити із тепловоза, який за мить був розчавлений разом із п’ятьма його вагонами. Володимир Клоноз, який встиг встановити гальмівні башмаки, втекти від завалів не зумів..

   На захід у школу був запрошений машиніст Володимир Савченко. Діти та працівники школи дякували йому за мужність та героїзм, обіймали та тисли йому руку. Володимир Іванович дякує, що про цю подію пам'ятають, але спогадами ділитися не може.. Досі важко. Як і Зінаїді Ковальській, черговій по станції. Вона на лінійку не прийшла, бо й досі працює на залізниці і в цей день чергувала. У телефонній розмові директору школи Ганні Михайлівні вона каже, що за тридцять років не минуло жодного дня, аби вона не згадувала ту аварію. Каже, що вже б і хотіла забути, але не може.

  Спогадами поділитися завітала і сусідка загиблого Володимира Клоноза. Згадує його як гарну людину, доброго хазяїна, трудівника, люблячого тата та чоловіка у своїй родині. Він загинув таким молодим… йому було лише 29 років!

   Кілька слів сказала і жінка, якій помилково повідомили, що в катастрофі загинув саме її чоловік, який теж тоді працював на залізниці. Вона сказала, що відчуття від тих слів про смерть ніколи не забути і що це така біль, яку і час не гоїть.

   Згадали і про матір Володимира Клоноза, яка ще майже дві доби після аварії сиділа на залізниці , поки розбирали завали, і до останнього вірила, що її син живий!

   На залізничних коліях завжди шумно. Шумлять швидкі потяги, гудуть проводи, гомонять групки пасажирів, свище червневий вітер. Всі спішать, біжать, зустрічаються і прощаються, прибувають і від’їжджають. І в цій щоденній метушні зверніть увагу на маленький гранітний обеліск з фотографією Володимира Клоноза і з викарбуваними словами «Отдал жизнь, спасая сотний других жизней». Адже цей чоловік рівно 30 років загинув, рятуючи сотні життів. Він став Героєм на небесах, щоб сотні людей продовжили свій шлях на землі!