Гніванчанка Оксана Чернецька як приклад жінки-захисниці
Військова форма, берци, тактичні рукавиці.. Мінімум макіяжу, чисто зачесане волосся, серйозний погляд і строгий жіночий тон.. Саме такою щодня бачать випадкові перехожі гніванчанку Оксану Чернецьку, яка щоранку поспішає на роботу до Тиврівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. І мало хто з тих випадкових перехожих знає, що за спиною цієї жінки у формі майже три роки служби у зоні проведення військових дій, неодноразові висадки з парашутом, стрільба з різних видів зброї, досвід їзди на усіх видах військової техніки, врятовані життя і сотні моментів, яких не забути ніколи.
Ще з дитинства Оксана була спортивною, активною та впевненою дівчинкою. Вона займалась легкою атлетикою, багатоборством, стрільбою. Готувалась до вступу в Академію поліції, проте не склалось. Вона закінчила факультет кібернетики у Херсонському національному технічному університеті. У віці 27 років жінка вирішила здійснювати військову службу за контрактом.
В зону АТО Оксана Чернецька потрапила в 2017 році в складі 36 бригади морської піхоти. Згодом її батальйон відокремився і став 503 окремим батальйоном морської піхоти «Борсуки», який базувався поблизу Маріуполя (14-20 км від лінії фронту). Оксана Чернецька, молодший лейтенант, старший бойовий медик, входила до групи миттєвого реагування. А це означає – постійну повну бойову готовність!
- Часто питаються, чи страшно там? Так, страх на війні ніхто не відміняв. Питання тільки в тому, на скільки ти сильний, щоб його побороти, щоб навчитися володіти своїми почуттями. Що переможе в тобі: страх за себе, чи почуття самовідданості державі і своїм товаришам. Боїться кожен, але у кожного цей страх інший. Коли я, наприклад, бачу молодого солдата, з вкрай важким пораненням, то в мене страх не встигнути довезти його, страх, що нас вб’ють, поки його вивезу. Страх – це війна самим з собою, - ділиться Оксана Чернецька.
В зону проведення АТО жінка виїжджала кілька разів. ЇЇ найдовший виїзд тривав цілих вісім місяців. За цей час Оксана встигла відсвяткувати і своє друге День народження. 14 серпня 2018 року жінка разом зі своїми побратимами дивом залишилась живою після страшного артилерійського обстрілу.
Щодо відзначення звичних для мирного населення свят, то пані Оксана пригадує, що найбільшу підтримку в такі дні забезпечували волонтери. Їм вона особливо вдячна за роботу, за паски та крашанки на Великдень, за мандарини на зимові святки, за постійну маральну підтримку та за десятки листів і малюнків від діток.
- Такі подарунки дуже важливі насправді. Коли ти розвішуєш ці дитячі витвори, ти розумієш, заради чого взагалі ти все це робиш! Вже два роки я не була в зоні проведення ООС, але досі вдома в мене висить український прапор, розписаний дітьми, - розповідає захисниця.
Жінка досі підтримує зв’язки зі своїми бойовими товаришами. Особливі відносини в неї з тими, кого вона рятувала. Хлопці дзвонять Оксані, вітають її зі святами найщирішими словами.
- Я вважаю, що наша країна зміниться лише тоді, коли кожен українець зрозуміє, що держава, це не депутати, не чиновники, і не якісь начальники! Держава – це я! Держава – це кожен! Просто потрібно почати з себе. Якщо ти любиш свою Батьківщину, то Батьківщина любитиме тебе. Не варто нити, винити когось в своїх проблемах, а просто почати щось робити для того, аби покращити своє життя, життя держави! – каже Оксана Андріївна!
Жінка запевняє, що почувається комфортно у своєму житті. Всього, що вона собі задумала, обов’язково досягне самостійно, власною працею. А мрія у неї всього одна:
- Мрію, щоб усі люди навчилися жити по совісті, цінувати своє життя і робити добро! Просте справжнє добро, яке не чекає винагороди! Адже коли ти робиш добро, воно рано чи пізно ланцюжком повернеться до тебе. І це найкраща винагорода в світі.
PS. Щира подяка Оксанка Чернецька за цікаву розмову та за надані фото з особистого архіву!
