Українські діти вже не мріють про айфони: своїми бажаннями поділилися дітки переселенців, які проживають в Гніванській громаді

Часто по гуманітарну допомогу в Гніванську міську раду разом з дорослими приходять дітки, які тікали від війни зі своїми батьками. Хлопчики та дівчатка усі дуже різні. Хтось сором’язливо спостерігає за діями дорослих, хтось весело розповідає про свої пригоди. Хтось одразу вибирає собі іграшки, а хтось відповідає, що йому нічого не потрібно. Та у кожного з них є своя мрія. І мріють ці діти далеко не про планшети чи айфони.

Єгор приїхав з Рубіжного (Луганська область). Йому 9 років. Найбільше він мріє забрати з дому до себе власного кота. Його мама розповідає, що відколи вони приїхали в Гнівань, сину важко спілкуватися з іншими дітками і він постійно запитує про свого домашнього улюбленця.

Артем, якому 9 років, ходить містом з іграшковим мечем за спиною. Він приїхав зі Слов’янська. Зараз його основне завдання – захищати маму Женю, а основне бажання – щоб у нього був той самокат, який він залишив вдома.

Фото без опису

Десятирічна Альбінка з Донецької області (м. Мирноград) розповідає: «А я найбільше мрію про собаку, бо в моєї сестрички є, а у мене ні. Її собаку ми привезли з собою як тікали. Але я хочу, щоб в мене була своя особиста».

Андрійчик, якому 3 рочки, має неймовірні блакитні оченята і щиру посмішку. На контакт йде легко і емоційно розповідає, що вдома мав багато-багато іграшок, а зараз мріє про сестричку.

Маленька Еля з Лисичанська, якій лише сім, на питання «Про що ти мрієш більше всього на світі?» починає плакати і відповідає, що вона дуже хоче повернутися додому, бо там її любий дідусь. А Златка з Харкова, якій лише 5, мріє повернутися додому, бо там залишила свої акваріумні рибки.