У Гнівані жінки шиють розвантажувальні жилети для захисників України

Гнівань – містечко невелике. В ньому всі знають один одного. А місцевих артистів – тим більше. Любов Муковнікова – одна з них. Більшість мешканців громади знають її як співачку, акторку, ведучу весіль та Днів народжень. Та мало хто знає, що з початком війни мікрофон і сцену вона поєднала з голкою та світлом настільної лампи, а оплески глядачів – на щиру подяку захисників України.

В перший день війни Любов Дмитрівна прийшла в міську раду та записалась до групи швидкого реагування. Завжди усміхнена, щира, творча і активна вона була готова виконувати будь-яку роботу, адже сидіти, склавши руки, ніколи не вміла.

Одного дня в березні до жінки зателефонувала місцева волонтерка та попросила її пошити чохол на пушку. Пушки Любов ніколи на власні очі не бачила, проте, взявши заміри, вона змогла виконати замовлення.

- Шити я ніде не вчилась, - розповідає жінка. – Шити вміла моя мати і мене навчила. Та я ніколи не думала, що колись мені доведеться шити речі, та ще й на фронт.

Після чохла на пушку Любов Дмитрівна почала шити синьо-жовті пов’язки на руки військовим. Згодом з’явилась ідея виготовляти розвантажувальні жилети. Про це вона розказала гніванчанці Ніні Зеленецькій, яка підтримала цю ініціативу. Порахувавши витрати на тканину, підкладку і фурнітуру, жінки зрозуміли, що фінансово це потягнути буде важко.

- Спочатку з Ніною ми збирали гроші. Допомагали наші сім’ї, місцеві жителі, друзі. Дякую Наталі Петрик, яка зараз проживає в Португалії, що вона організувала там збір коштів серед українців- заробітчан та навіть португальців і скинула мені на карту певну суму. Велике спасибі сусідці Ірині Тимчук, яка з Польщі прислала чималу суму. На фурнітуру нам виділив гроші Володимир Прідолоба. Потім ми три тижні чекали чергу, щоб купити потрібну тканину в Вінниці, - пригадує Любов Дмитрівна.

Коли жінки зібралися для того, аби почати кроїти та шити, в них виникло безліч труднощів. Досвіду в цій справі не було. Голки ламались. тканина ж груба, руки та спина боліли. Десятки маленьких кишеньок, сотні метрів матеріалу… Згодом їм на допомогу прийшли жительки Гнівані Світлана Коломієць та Зінаїда Гончар, яка у Вінниці вже шила подібні військові речі. Вона принесла схеми і жінки активно почали працювати. Готові вироби вони безкоштовно передають бійцям Гніванської громади, які йдуть захищати Україну.

- Це дуже важка робота. Безліч малесеньких деталей, які треба прошивати дуже ретельно. Це потребує дуже багато часу і витримки. Зараз я розкроюю матеріали і несу дівчатам, які у себе вдома все зшивають. Я щиро їм усім дякую. Також дякую працівницям швейної майстерні «Мрія», майстрині Лілії Колос, колективу дівчат дитсадка заводу СЗБ і всім гніванчанкам, які тимчасово прийшли на допомогу і допомагали шити, і тим, які на даний час допомагають"- каже Любов Дмитрівна.

Жінка зізнається, що задля перемоги готова день і ніч шити, аби тільки приносити користь рідній країні. В неї на фронті племінники, брат в теробороні, тому вона чітко знає, наскільки важливий у війні надійний тил. В перемогу України Любов вірить на всі сто відсотків і завжди повторює: «Ми неодмінно переможемо, адже ми на своїй землі! І нам є заради чого боротися!»

P.S. Щоденна робота з пошиття розвантажувальних жилетів триває. Майстрині співпрацюють з меценатами, з Гніванською міською радою. Та вони потребують допомоги, адже робочих рук не вистачає, а попит на військову амуніцію не зменшується. Тому ДУЖЕ ПРОСИМО жінок, які вміють шити та хочуть бути корисними своїй країні, долучатися до доброї справи і поповнити лави волонтерів.

#Гніванська_міська_рада_розповідає