Маленькі волонтери - у великій боротьбі!

«Хочу підтримати вас в такий нелегкий для всіх час. Я дуже хочу, щоб ви повернулися додому усі живі і здорові» - такими словами розпочинає свій лист для воїнів ЗСУ десятирічна Яна Гунько. Вона із своїми друзями - волонтери. Сотні подібних листів разом із власноруч спеченими рогаликами, кексами та печивом вони відправляють військовим на фронт. Марінка та Яна Гунько (10 та 11 років), Таня, Настя, Соломійка Шаповалові (16, 12 та 5 років), Роман Корчевський (9 років) товаришують і займаються благодійною роботою завдяки їхнім батькам, які з першого дня повномасштабного вторгнення об’єдналися та почали робити корисні справи задля пришвидшення Перемоги.

- Наші родини Гунько, Шаповалові та Корчевські проживають по сусідству в районі Цукрового заводу в Гнівані. Усі разом ми велика команда, - розповідає мати Юлія Гунько. - Після 24 лютого ми розпочали свою спільну активну волонтерську роботу: шукали для хлопців необхідну амуніцію, одяг, теплі речі, гігієну, їжу та адресно передавали за потребою. Саша (це тато в родині Корчевських) привозив кілька разів гуманітарну допомогу з Польщі. І наші дітки взяли з нас приклад, почали проявляти власну ініціативу та нам допомагати.

Маленькі волонтери вирішили збиратися кілька разів на місяць і випікати смаколики для ЗСУ під керівництвом мам. В кожну посилку вони вкладали листи, малюнки, браслетики, прапорці та сердечка, аби військові могли не лише посмакувати домашньою випічкою, а й відчути трішки тепла від дитячих сердець. І це стало традицією. До прикладу, від початку нового року трудівники вже тричі збиралися для цієї роботи та навіть встигли організувати благодійну ярмарку в Гніванському ліцеї №2, де вони навчаються.

Окрім цього, традицією стало надсилати захисникам український прапор з проханням підписати та повернути його назад.

- У нас вдома вже колекція прапорів. Більше  стягів від різних хлопців з різних бригад. Ви б бачили щасливі очі дітей, які збираються разом аби відкрити передачу від військових. Тоді вони розуміють, що їхня дитяча праця корисна, і що те, чим вони займаються, дійсно цінно. Звісно, далеко не усі прапори повертаються. Але ми завжди пишемо хлопцям, що якщо маєте можливість, перешліть прапор нам назад, але якщо він вам потрібен, то залиште собі, - розповідає Юлія Гунько.

В дитячій колекції подарунків від захисників крім прапорів ще є 9 видів шевронів і розписана гільза. Та найбільше з передач із фронту дітям запам’ятався військовий сухпайок, бо, за словами дітей, такого смачного меду, як в тих стіках, вони ще ніколи не куштували.

- Окрім цих діток та їх батьків, до наших ярмарок та передач постійно долучається 10-річна дівчинка Надійка Наумова разом з мамою Наталкою. Мама зараз в декретній відпустці і вона випікає з донечкою на власній кухні. Також їх сім’я часто долучається до приготування смаколиків, передачу яких на передову організовують настоятель Демидівського храму та Демидівський старостат, - каже Юлія Гунько.

«Любі воїни! Я ніколи вас не бачила, але я вам дуже вдячна. За повітря, за синє небо і за те, що ви мене і мою сім’ю захищаєте» - так одного разу написала на листівці 12-річна Настя. І цього року в неї та в її друзів-волонтерів виявилась можливість таки зустрітися зі своїми Героями віч-на-віч. І побачене дітей справді вразило. Бо одна справа – уявляти військових, а зовсім інша – побачити.

Зустріч відбулась у Вінниці в лікарні ім.М.Пирогова, де у великому чотирьох поверховому відділенні лікування проходять поранені солдати. І завдяки спільній праці батьків, вчителів музичної школи та бажанню діток, юні волонтери перетворилися на українських артистів, які завітали в палати до захисників, заспівали колядок та привітали з Різдвом Христовим.

Батьки діток розповідають, що цей захід дався їм дуже важко. Коли вони зайшли в одну палату, другу, третю, то їх запал почав зникати, бо діти зрозуміли, що інколи справжні Герої виглядають не зовсім так, як на яскравих фото, чи у рекламі. Хтось із тих Героїв, яким співали маленькі віншувальники, більше ніколи не зможе ходити самостійно, у когось на тілі назавжди залишаться глибокі шрами, а хтось більше ніколи не зможе чути чи бачити… Був і такий момент, що діти зайшли в палату до одного бійця, коли він саме розмовляв з мамою по відеозв’язку. І як тільки вони заспівали, захисник повернув камеру до матері і сказав: «Дивись, мам, а у мене тут так»… І та мама плакала… Родичі, які в той день провідували своїх близьких, були щиро вдячні за увагу і за те, що про їх синів, чоловіків, братів не забувають.

Скільки нестерпного болю і страхів принесла українцям ця страшна війна. Проте, дивлячись на таких дітей, які щиро люблять Україну і так по-дитячому віддано роблять усе можливе, аби допомогти нашим воїнам, приходить розуміння, що Перемога обов’язково буде, а після неї - і світле майбутнє, в яке так вірять маленькі патріоти.