Цехи бувають й волонтерські!
Народна мудрість говорить, що школа – це храм науки. Та у селі Грижинці працівники школи й учні між собою називають цей «храм» волонтерським цехом. І, потрапляючи туди, розумієш, чому маленька сільська школа, де навчається 70 дітей, отримала саме таку назву в народі.
Стоячи на шкільному порозі, неможливо не помітити охайні насадження та доріжки. Коли на вулиці тепліше, між деревами й ялинками юрбляться діти та вчителі. Але замість традиційних ігор у «схованки» чи «квача» вони подрібнюють метал для «скидів» на спеціальному електричному приладі, фасують його у мішки та готують для передачі волонтерам.
Заходиш у приміщення школи… На столі у холі – дзвіночок із жовто-синім бантиком, українські стяги з підписами військових прикрашають стіни, а на підвіконні гордо красується подарована захисниками вирізьблена гільза. Але найперше кидається в очі великий станок, на якому натягнута основа для маскувальних сіток. На підлозі в коробках – стрічки зі спанбонду. У передпокої зібралися працівники школи: тут і вчителі, і різноробочі, і кухарі. Щойно пролунав дзвінок – десяток старшокласників стали пліч-о-пліч зі своїми наставниками та дбайливо, обережно й правильно вплітають стрічки у павутинку.
— Процес виготовлення маскувальних сіток у нас добре налагоджений, — розповідає директор Грижинецької школи Юрій Григорович. Він займає цю посаду з 1992 року й ніколи не думав, що колись проводжатиме на війну та хоронитиме дітей, яких навчав. — Минулого року ми з учнями нарізали стрічки вручну. Різали годинами. Діти мали мозолі та рани на руках. Потім учні 9 класу придумали спеціальний станок для нарізання тканини на рівні смужки. Ми його вдосконалили і зараз працюємо набагато легше й швидше.
Працювати зі станком Юрію Григоровичу допомагає пан Микола – різноробочий. Його син та зять захищають Україну на передовій. Він, як ніхто інший, розуміє важливість і необхідність такої роботи, тому працює охоче й старанно, щоб десь під бомбами та «градами» залишилися цілими й неушкодженими техніка та люди. Після того як стрічки порізані, частину з них передають Гніванську школу №1. Там учні роблять спеціальні надрізи на кінцях, щоб потім можна було закріпити заготовку на сітці.
Заступниця директора Надія Вікторівна та педагог-організатор Майя Анатоліївна розповідають, що волонтерську роботу школа розпочала з початком війни. Сітки робили зі швидкістю одна на день, а коли всі були у відпустках, то плести «схованки» збиралися просто в заступниці вдома, адже у війни немає вихідних, і зупиняти роботу волонтери не збиралися. За цей час колектив школи передав на фронт понад 500 сіток і переробив на окопні свічки більше тонни воску.
Свічки для обігріву наших військових також виготовляють усією шкільною родиною. Вчителі разом з учнями ходять до лісу збирати шишки, потім приносять їх у котельню та добре висушують. Знахідки разом із гофрованим картоном використовують для наповнення банок. Потім усе це заливають парафіном. Нещодавно школа отримала партію ароматизованого парафіну з Польщі – її передали у «волонтерський цех» колишні учні школи.
У шкільній майстерні задіяний кожен куточок: в одному місці брусками складений парафін, в іншому – жерстяні бляшанки, а в картонних коробках – готові до відправки речі.
— Ми співпрацюємо з місцевими волонтерами та передаємо наші вироби за потреби. Дуже часто до нас звертаються не лише жителі Грижинець, наші колишні учні, їхні батьки й рідні, а й мешканці інших громад. Ми не відмовляємо, адже українські захисники – всі наші, рідні, ми за всіх переживаємо й щиро хочемо допомогти тим, чим можемо, — каже директор школи. Також він додає, що кожна справа потребує коштів та вкладень. Усі ідеї та ініціативи починаються з думок про те, де брати фінансування. Він дякує всім небайдужим людям, спонсорам, які не відмовляють у підтримці, та всьому своєму колективу за добрі серця й невтомну працю.
Волонтерська діяльність Грижинецької школи — це яскравий приклад єдності, самовідданості та щирої любові до Батьківщини. Кожен учень, учитель і працівник закладу розуміє, що їхня праця — це не просто допомога, а внесок у перемогу, можливість захистити тих, хто боронить нашу землю. Тут не шукають відмовок і не бояться труднощів, а щодня з неймовірною відданістю працюють на спільну мету. Бо війна не має вихідних, і поки є сили, серце кожного в цьому «волонтерському цеху» б’ється в унісон із тими, хто на передовій.